Анатолій Васильович Онишко (літературний псевдонім Антін Крикіт) (6 серпня 1940 — 26 липня 2006) — відомий перекладач і поет, член Національної спілки письменників України (з 1998). Народився 6 серпня 1940 р. в м. Стрий Львівської обл., навчався та ріс у м. Надвірна Івано-Франківської обл. У 1958 р. закінчив Дрогобицький нафтовий технікум і в 1963 р. переїжджає до м. Калуш Івано-Франківської обл., яке стало йому другою домівкою. Тут бере участь у будівництві хіміко-металургійного комбінату (тепер — концерн “Оріана”), зокрема виробництв аеросилу, хлорвінілу, етилену-пропілену, і вдало поєднує два протилежні начала — техніка та лірика.

Перекладацький дебют Анатолія Онишка відбувся 1972 р. на сторінках львівського часопису “Жовтень”. Тоді перекладач виступив із добіркою перекладів із шести поезій Г. Гайне та своїм знаменитим “Вороном” Е.А. По, чим привернув до себе увагу відомих перекладачів та літературознавців Г. Кочура й І. Качуровського. В 1977 р. заочно закінчив факультет романо-германської філології Львівського університету ім. І. Франка.

У доробку перекладача представлено твори з різних мов, жанрів, стилів. Тут маємо як вірші та поеми, так і оповідання, повісті та романи. Серед них — шість оповідань Айзека Азімова (“Кінець вічності”. — К.: Дніпро, 1990), повість Роберта Шеклі “Координати чудес” (К.: Дніпро, 1991), “Поема про Старого Мореплавця” Семюела Тейлора Колріджа (Всесвіт. — 1983. — № 6), роман Маріо П’юзо “Останній дон” (у співавторстві з П. Таращуком; Всесвіт. — 1997. — № 11-12; 1998. — № 1, 2, 3, 4) — усі переклади з англійської. Серед перекладів Анатолія Онишка з німецької мови — фантастична повість Карла Амері “Загибель міста Пассау” (Всесвіт. — 1996. — № 12), п’ять пригод давньонімецького епосу “Пісня про Нібелунґів” (Всесвіт. — 1996. — № 12; Перевал. — 2000. — № 4), твори Фрідріха Ніцше “Так казав Заратустра” (К.: Основи, 1993) та “По той бік добра і зла. Генеалогія моралі” (Львів: Літопис, 2002). У перекладах Анатолія Онишка маємо також вірші польських та білоруських поетів (Перевал. — 1997. — № 1; Сучасність. — 1997. — № 11). Зокрема, він перекладав поезію сучасного польського поета Ришарда Данецького та сучасних білоруських поетів Опору Славаміра Адамовіча та Сяржука Сокалава-Воюша. Із російської перекладач обрав “Вітрило” Лермонтова, додавши свою інтерпретацію до “флотилії” з понад тридцяти українських перекладів, які зібрав київський літературознавець Віталій Радчук.

Серед останніх перекладів Анатолія Онишка — книжка Агнуса Фрейзера “Цигани”, яка побачила світ напередодні Великодня 2003 р. у Видавничому домі “Всесвіт”. Про широчінь діапазону перекладача свідчать його численні переклади наукової літератури, публіцистичних праць. Згадати хоча б працю Джона Коляски “Партнерство тиранів” (Новий час. — 1998), “Структурні перетворення у сфері відкритості” Юрґена Габермаса (Львів: Літопис, 2000), “Історію Австрії” (розд. VIII) Еріха Цьольнера (Львів: Літопис, 2002), “Історію Візантії” Георга Остроґорського (Львів: Літопис, 2002). Останню, до речі, оголошено книжкою року на ІХ (2002 р.) Всеукраїнському форумі видавців у Львові. У цьому ж видавництві вийшла в перекладі Анатолія Онишка фундаментальна праця Е. Р. Курціуса “Європейська література і латинське середньовіччя” — ґрунтовний підручник, яким користуються в європейських університетах. Видання з’явилося, на жаль, уже посмертно.

А ще Анатолій Онишко — автор багатьох оригінальних поезій. Кращі зразки його власної та перекладної творчості увійшли до авторської збірки “Замкнуте коло” (Коломия: Вік, 2006), що стала лебединою для поета і перекладача. До кінця своїх днів перекладач працював над давньонімецьким епосом “Пісня про Нібелунгів”, який, на жаль, не встиг завершити.

26 липня 2006 року його не стало…

Wiki:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Онишко_Анатолій_Васильович
http://ru.wikipedia.org/wiki/Онышко,_Анатолий_Васильевич

Анатолій Онишко: “Якщо варто робити взагалі…” Максим Стріха: "Штрихи до портрету перекладача (пам’яті Анатолія Онишка)". Львівська ґазета: "Пам’яті Анатолія Онишка".